Притча про чудо і любов

  Одна молода мати очікувала народження другої дитини. Довідавшись, що то - дівчинка, навчила свого первістка, синочка Михайлика, аби він, поклавши голову на її живіт, разом із нею співав колискової маляті, яке мало народи­тись. Пісенька, що починалася

словами: «Зірочко, зіронь­ко, вже ніч близенько...» дуже подобалась хлоп’яті. Співав її часто.

  Пологи були передчасні й тяжкі. Малесеньку дівчинку поклали в інкубатор, де вона перебувала під постійною лі­карською опікою. Перелякані батьки були готові до найгір­шого: їхня донечка мала дуже малі шанси вижити. Малий Михайлик благав їх: «Хочу її побачити! Конче мушу її по­бачити!»

  За тиждень дитині погіршало. Тоді мати вирішила при­вести Михайлика у відділення інтенсивної терапії. Медсе­стра намагалася перешкодити цьому, але мати рішуче під­вела хлопчика'до ліжечка сестрички, яка була приєднана до численних апаратів, що утримували її при житті.

  Наблизившись до інкубатора, Михайлик за звичкою почав тихенько співати: «Зірочко, зіронько, вже ніч бли­зенько...».

  Дівчинка одразу відреагувала. Почала дихати рівно, без задишки.

  Мати, схвильована до сліз, попросила: «Співай, співай далі, Михайлику!»

  І Михайлик співав.

  Дівчинка почала ворушити маленькими ручками.

  Мати й батько то плакали, то сміялися. Медсестра за­чудовано споглядала, не вірячи власним очам.

  За кілька днів батьки змогли забрати малечу додому. Радості Михайлика не було меж.

  Лікарі, здивовані покращенням стану новонародженої, намагалися науково пояснити цю подію. Мати і батько зна­ли, що це - диво. Диво любови братика до сестрички, яку він так чекав!

  Можемо жити лише тоді, коли знаємо, що нас хтось чекає.

  Одна з найчудовіших обіцянок Ісуса: «Іду-бо напоготовити вам місце ... щоб і ви були там, де я».

  Йо. 14, 2-3

 

  Джерело - Бруно Ферреро "365 коротких історій для душі", Фото - pravsworld.com