«Якщо суспільство ще не розпалося, якщо люди ще не запалали
непримиренною
і безмежною ненавистю один до одного,
то цим треба завдячувати лише таїнственному діянню Божественної Літургії,
що нагадує людині плекати святу небесну братню любов»
Микола Гоголь
Приготування до Божественної Літургії
Для достойного звершення Євхаристії готуються як її служителі (єпископи, священники, диякони, тощо), так і вірні, що беруть у ній участь. Священнослужителів устав закликає до сердечного спокою і примирення з усіма, уникання гріхів (навіть лукавих думок) та євхаристійного посту. Цього ж мають дотримуватись і благочестиві вірні, які готуються принести Богові жертву благодарення та причаститися Святих Таїн. Давніші приписи передбачали також посилену домашню молитву у вигляді Правила до Святого Причастя, тобто особливого молитовного правила про достойне прийняття Євхаристії, яке молились і священнослужителі, і вірні. Оскільки Літургія є благодаренням Богові цілої людини, то й приготування передбачає як духовний (молитви, душевнийспокій, прощення), так і тілесний (чистота, піст) виміри.
Перед початком Літургії священнослужителі моляться т. зв. вхідні молитви перед іконостасом, просячи у Господа прощення гріхів та укріплення на звершення Божественної Служби:
«Господи, пошли руку твою з висоти святого жилища Твого і укріпи мене на передлежачу службу Твою, щоб я неосудно став перед страшним престолом Твоїм і безкровне священнодійство совершив. Бо Твоя єсть сила на віки віків. Амінь».
Вхідні молитви висловлюють покликання кожного християнина до сопричастя з Богом. Священнослужителі, усвідомлюючи власну гріховність і немочі, моляться перед іконостасом, просячи в Господа скріпити їх на службу, прикликаючи при цьому заступництво Пресвятої Богородиці й усіх святих.
Поцілувавши ікони та увійшовши до вівтаря, служителі цілують святий престол, Євангеліє та хрест і вдягаються у всі священні ризи. Це означає, що попри всі недоліки, якими, безперечно, обтяжена кожна людина, сам Господь перемінює нас тоді, коли ми приступаємо до Нього, покриваючи наші гріхи своєю благодаттю. Після одягання риз слідує вмивання рук, що здійснюється не так задля тілесного бруду, як на знак душевної чистоти.
Проскомидія
Після належного приготування, служителі стають до звершення проскомидії (з грецької «приношення») – початкової частини Божественної Літургії, під час якої звичайна людська пожива – хліб і вино – готується для принесення у жертву Богові. Згідно з церковним уставом на проскомидії жертвують п’ять просфор із квасного (дріжджового) пшеничного тіста і виноградне вино з домішкою води. Із першої просфори священик копієм вирізає кубічну частину хліба – Агнця, якого жертвує на спомин Єдинородного Сина Божого. Поклавши Агнця на дискос, священик хрестовидно надрізує його та проколює з правого боку, промовляючи слова з Євангелія від св. Йоана про те, що із пробитого ребра Христового витекла кров і вода (Ів. 19, 34). Тут же диякон на спомин про це після благословення священика вливає до чаші вино і трохи води (за юдейським звичаєм вино вживали розведеним).
З інших просфор служитель виймає та викладає поруч із Агнцем частиці у пам'ять Богородиці, святих, живих і померлих, єднаючи так навколо Христа усе Його Тіло – Церкву. У цьому моменті проскомидії священик молиться за всіх, що поручились його молитвам, викладаючи за них частиці, наче їх самих ставлячи перед престолом Божим. У давнину вірні для цього поминання приносили різні дари. Згодом з-поміж усіх зосталися лише хлібці-просфори, якісне вино та матеріальна винагорода, які й досі вірні жертвують на Літургію.
Пом’янувши всіх, що просили про молитву, священик з дияконом покривають святий хліб звіздою, а Дари разом – покрівцями. Кожну із цих святих речей обкаджують, як кадять і самі Дари, щоб вказати, що вони є приємним запахом всепалення Богові, бо приготовані за заповіддю Його Сина, який добровільно сам себе у жертву приніс, учасниками якої стаємо ми й зараз. На завершення проскомидії священик молиться, щоб Господь милостиво прийняв приготоване приношення і зглянувся над тими, що його принесли і за кого принесли. Диякон у цей час кадить святий престол, іконостас і, за уставом, увесь храм та всіх людей, вшановуючи їх як образ Божий і вказуючи на те, що всі ми разом творимо одну Церкву Христову, яка є приємними пахощами Богові Отцеві (2 Кор. 2, 12-17), бо є Тілом Його Сина, яке, щойно пожертвуване, спочиває на жертовнику.
З часом різним обрядам проскомидії надано символічне значення. Ціла проскомидія є символом життя Ісуса Христа: від Його народження аж до прилюдного виступу. Поодинокі обряди є символами різних подій з дитячих років Спасителя. Просфора, що з неї священик вирізує Агнця, є символом Пречистої Діви Марії, яка народила Христа. Копіє-спис, яким священик вирізує Агнця і частиці, є символом спису, яким був проколений Христовий бік. Дискос, на який священик кладе Агнця і частиці, - це символ ясел, в які Пречиста Діва Марія положила Дитятко Ісуса. Зірка над Агнцем і частицями є символом зорі, що привела зі Сходу Мудреців до Вифлеєму. Покрівці, якими накриті чесні Дари, є символом пеленок, у які був сповитий Христос після свого Різдва. Кадило – це символ дарів трьох мудреців зі Сходу.
Кадильний дим, підносячись до неба, є знаком піднесення нашої молитви до Бога, а наповнюючи храм, він є символом присутності Святого Духа. Тому на початку Літургії Слова священнослужитель обкаджує престол, ікони і присутніх людей – носіїв образу Божого.
Підготував о. д-р Мирослав Думич
у співпраці з Патріаршою літургійною комісією УГКЦ
Далі буде