Газета «Січ - Siege»
1-го грудня 1931 Ч. 22 Vol. XIV
Українські парохії – жерела до історії нашого народу на чужині.
Дня 26-го листопада ц. р. сповнилось 25 літ зо дня організації УГКЦ Св. О. Николая в Шикаго, Іліной (Спол. держ. Америки.) Подія ця в умовинах життя наших людей на еміграції, за океаном, має велике значіння, не лише з боку релігійного але й з боку національного. Бо майже кожна церква українська за океаном заховує в собі історію нашого народа на чужині.
Перед кількадесять літами українські люде емігрували до Злучених держав північн. Америки, як також і до инших країн нового світу. Попадали вони в ці чужі краї з метою заробити собі гроша і назад повертатися до Старого Краю, звідки прийшли. Мало хто думав зостатися на чужині назавжди. Люде ці губилися серед чужинецького моря. Для задоволення своїх релігійних потреб ішли або до церков російського православія, або до польських костелів, які раніше існували тут. До цих церков і костелів ці перші українські емігранти так прив’язувалися, що годі їх було відтягнути. Через агітацію російських православних священників і польських ксьондзів Українці, що здебільшого тоді ще називали себе «русинами» або «руськими», - починали винародовлюваться, губити своє національне лице.
Щойно пізніше, коли еміграційних рух Українців, переважно зі Східної Галичини, збільшився, почали засновуватися тут українські греко-католицькі парохії, що стали будовати свої церкви. Коло такої церкви збірався наш нарід, гуртовався в громаду, заховував своє окремішнє життя, ті звичаї і традиції, що приніс зі старого рідного краю. І коли майбутній історик поставить собі завдання – написати історію нашого народа на чужині, а зокрема в Злучених державах Америки чи Канади, він насамперед повинен звернутися до українських парохій, бо лише там знайде багатий матеріал для своєї праці.
Початок організації УГКЦ Св. О. Николая в Шикаго.
В році 1905 в м. Шикаго та околицях вже мешкало кільканадцять українських родин – емігрантів зі Східної Галичини; між ними була й родина п. Якова Оленця, в якій 16-го серпня 1905 року народився син (Михайло Оленець, що тепер вже має свою аптеку, на Шікаго евню). Треба було цю дитину охрестити. Батько довідався, що в Шикаго Савт, на Сілей евню ч. 4949 єсть гр.-кат. Церква і при ній парохія, що складається з емігрантів із Закарп. України, на чолі з парохом о. Виктором Ковалицьким. Яків Оленець звернувся до о. В. Ковальницького, щоби охрестив його дитину і запросив цього пароха до себе. Під час цієї гостини, на хрестинах у п. Я. Оленця, де було ще кілька україн. гр.-катол. Родин о. В. Ковалицький радив їм зорганізувати свою Церкву. Присутні гості прийняли близько до серця пораду о. Ковалицького і тамже вирішили в найближчім часі скликати мітинг в тій справі.
Згідно книг парафіяльних, перший мітинг в цій справі відбувся 31. грудня 1905 р., під ч. 939, на Норт Робі (тепер Норт Деймен). Цей мітинг отворив о. Віктор Ковалицький (родом із Закарп. України) молитвою і промовив до зібраних про потребу організації своєї Церкви, Він сказав, що присутні вже тепер можуть купити від данців Церкву, на Бікердайк улиці, в Шикаго, за яку треба заплатити 8.000 долярів. Збори ухвалили цю церкву придбати і відразу було обрано 12 тростисів, що в той спосіб склали.
Перший уряд церковний.
Він складався так: о. В. Ковалицький (предсід.), Ів. Ціхонь (заст. предсід.), Петро Винярський (касієр), д-р Володимир Сіменович (секрет.). Кураторами були: Стефан Янович (адв.), Михайло Зима, Іван Шведа, Кароль Дзіяк, Николай Лабант, Стефан Горанський, Яків Оленець і Василь Біскуп.
На тім же мітингу вибрали колекторами: Антона Молочника, Андрея Кімака, Стефана Горанського, Андрея Черепа, Николая Козуба, Василя Біскупа, Івана Крегеля і Якова Оленця.
Як була залагоджена фінансова справа з купівлею Церкви.
Із присутніх на тім першім мітингу 33 особи зобов’язалися дати фонд закладовий на Церкву, що складав коло 500 долярів, крім того 6 осіб зобов’язалося ще дати позичку на купівлю Церкви; на цю ж ціль дав готівкою 500 долярів сам п. Яків Оленець. 5 000 долярів позичили в Юніон Банку на перший моргеч (закладну), а решту 2 000 долярів позичили для купівлі Церкви Іван Шведа і Петро Винярський (по 1 000 долярів кожний) під заклад своїх маєтків (домів). Се був другий моргеч.
Присутні на першій Службі Божій 51 людей зложили по 1 доляру кожний.
На тім же першім мітингу було ухвалено, щоби куратори зібралися 2-го січня 1906 р. о год. 7 веч. в офісі Фріца Францена під ч. 292 Мілвокі евню, де мали підписати контракт купна Церкви, зложити завдатку 500 долярів, а по 20-ти днях заплатити цілу суму.
Той перший протокол підписали: о. В. Ковалицький, Михайло Зима, Іван Ціхонь і др. Володимир Сіминович, яко секретар.
В такий спосіб була залагоджена фінансово – господарська справа Церкви.
Перша Служба Божа.
Ще на першім мітингу (31.ХІІ.1905) було ухвалено назвати Церкву імени св. О. Николая з тим, щоби записати на свого єпископа, що прибуде до Америки.
Дня 28-го січня 1906р. в придбаній церкві на Бікердайк ул. для ново-заснованої парохії св. О. Николая відбулася перша Служба Божа. Службу Божу відправлялв о. В. Ковалицький. Олтарь, на котрім правилася перша Служба Божа дістали в подарунок від римо-католицької мадярської церкви на Борн Сайд.
Після першої Служби Божої чутка про заснування нової української (тоді ще говорили наші емігранти – «руської») греко-католицької парохії скоро рознеслася поміж нашою еміграцією і парохія почала збільшуватися.
Душпастирі Церкви.
Першим священником, що починав організувати Церкву Св. о. Николая, був о. Віктор Ковалицький (теперішній парох в Перт Амбой, Ню Джерзі), який, як сказано вище, власне й подав ініціативу заснування цієї парохії і придбання Церкви Св. о. Николая. Не легко було першому о. – парохові кермувати ново-заснованою пародією. Богато треба було вложити праці та енергії, щоби церква мала все потрібне для Служби Божої і нормального парохіяльного життя, а доходи церковні були дуже скромні. Як показують книги парохіяльні того часу, дохід Церкви за перше півріччя 1907 р. виносив $1.469.08.
От. В. Ковалицький пробув парохом Церкви Св. О. Николая коло півтора року і відійшов в суботу, перед Цвітною Неділею, р. 1907. По нім прийшов о. Л. Бесага, що пробув парохом цієї Церкви лише кілька місяців; в книзі протоколів парохіяльних ще знаходиться імя о. Л. Бесаги на піврічнім мітингу дня 7. липня 1907 р. на слідуючім парохіяльнім мітингу, що відбувся дня 13. жовтня 1907 ., о. Л. Бесаги вже не було (до речі: цей мітинг отворив п. Василь Ковальський і на тім мітингу було обрано п. В. Ковальського).
Після о. Л. Бесаги в короткім часі був призначений парохом Церкви Св. О. Николая – священник о. Николай Струтинський (теперішній парох укр. гр.-кат. Церкви в Дітройт, на Гемтремку). На найближчім парох. мітингу, що відбувся дня 17. листопада 1907 р. вже головував о. Н. Струтинський. На цім мітингу, між іншим, ухвалено: платити катедратик Преосв. Єпископу Стефану Сотеру Ортинському – Єпископу щойно при бувшому зі Сх. Галичини, з розпорядження Найсвят. Отця Папи Римського.
От. Н. Струтинський був парохом майже чотирнадцять років; при нім парохія при Церкві Св. О. Николая почала замітно розростатися. В ті часи почали сунути до Шикаго еміграція зі Старого Краю; українська громада значно збільшувалася. При цім вже священнику виникла думка збудування нової Церкви в іншім місці, а також була переведена сама будівля нової Церкви Св. о. Николая.
Р. Б. 1921 о. Н. Струтинський перенісся на иншу парохію, а на його місце прийшов о. Константин Курило, що був парохом один рік. Його заступив (р. 1922) о. Василь Стецюк, що прийнявся енергійно працювати, щоби продовжити роботу попередних парохів для упорядкування нової Церкви, розвитку і скріплення парохіяльного життя; але трагічна смерть, що незабаром спіткала його, не дала йому змоги щось більшого зробити.
Р. Б. 1923. парохом Церкви був призначений о. совітник Філемон Тарнавський, що й до-нині, з Божою помічю, кермує парохією.
За цей час при Церкві Св. о. Николая священниками – сотрудниками були: - при о. парохові Н. Струтинськім – о. Михайло Кузьмак (нинішній парох Церкви Пречистої Діви Марії в Шикаго, на Савт-Сайд); при парохові о. К. Курилло – о. В. Меренків (нині парох в Сент-Луіс); при парохові о. В. Стецюкові – о. Лев Вань (нині катехіт шкіл в Самборі, Сх. Галичина); при парохові о. совіти. Ф. Тарнавськім – о. Михайло Кіндій (тепер парох в Пітсбургу).
Після смерти пароха о. Василя Стецюка, до приїзду на парохію о. Ф. Тарнавського, короткий час був завідателем цієї парохії о. Денис Гірецький (нинішній парох в Барнсборо, Пенсильв.).
Будовання нової Церкви.
Щоби перевести в життя ідею збудування нової Церкви, яка виникла за душ пастирства о. Ник. Струтинського, потрібно було насамперед придбати вільний пляц, де-б можна було ставити нову будівлю.
В р. 1912. п. Василь Ковальський розшукав льоти – великий пляц на Оклей і Райс вул., які парохія купила і там почали будовати нову церкву.
Пляни будови церкви укладав архітектор І. Г. Штайнбах, а саму будову провадив головний контрактор і будівничий М. Рауен (обидва з м. Шикаго).
Дня 27 листопада 1913 р. камінь угольний посвятив Преосвящ. бл. п. Єпископ Ортинський. При цім посвяченню Церква мала чистого доходу $ 507.86. Через цілий 1914 рік Церква будовалась.
І перша Служба Божа в новозбудованій Церкві Св. О. Николая відбулася на Різдво Христове 7. січня 1915 р.
Ново-побудована Церква Св. О. Николая є величній храм, якому не може дорівнятися мабуть ні одна українська Церква в Америці чи Канаді. В 1928 році Церква оздоблена прекрасним мальованням.
Оздоба (Мальовання) Церкви Св. О. Николая.
Церква збудована в галицько-українськім стилі, що повстав з деревляної архитектури, а помальована в східно-візантійсько – словянськім стилі, з київськими і новгородськими мотивами.
Щодо образів, - їх є девять: в абсиді (презвитерії) на горі, в пів-бані міститься наслідування славного образу з Київської св.. Софії, т.зв. Нерушима стіна. Матірь Божа – «Оранта» (моляща, з піднесеними до гори руками). Долиною, навколо абсиди слідує великий образ «Евхаристії» - стародавній мотив, взятий також зі Св. Софії в Київі. Образ, що показує, як Ісус Христос причащає Апостолів на Тайній Вечері. – Над абсидою, на т.зв. тріумфальній арці міститься великий образ «Дейсіс» (з грецького – «Моленіє»); в середині на престолі – Господь наш Ісус Христос – Вседержитель, з отвореним Євангелієм в руці. Праворуч від Него стоїть Пречиста Діва, молитовно схиливши голову, молиться за світ. Ліворуч – св. Іоан Хреститель, так само схилився в молитві. Праворуч Пречистої Діви – Св. О. Николай, патрон храму, ліворуч Іоана Хрестителя – св. священомученик Йосафат – причиняються за свій вірний нарід.
На північній арці – великий образ Сошествія Св. Духа на Апостолів. На південній арці – великий образ Успенія Преч. Діви, після новгородських взірців ХІV стол. На чотирьох вітрилах під банею – чотирі Євангелисти на тронах зі своїми символами.
Вікна Церкви оздоблені прекрасними вітражами, себто малюнками, складеними з кусників шкла ріжного кольору.
Над хорами, в великім вікні, традиційний образ Страшного Суду.
На північній стіні велике вікно з образом Рождества Христового.
На полудневім вікні – великий образ Преображенія Господнього.
У вісьмох малих подвійних вікнах – гарні образи святих, звернених в своїм русі до головного престола. На північній стороні, у першім вікні від престола, св. Богоотці Іоаким і Анна. Краєвид представляє місто Назарет. За ними слідують святі первоверховні Апостоли Петро і Павло, на тлі стародавнього Риму. Потім ідуть - св. Велик–мсв.Дмитрій Солунський в одязі римського проконзуля, на тлі свого міста Солуня (Салоніки). В тім же вікні св. Варвара великомучениця – краєвид представляє ту вежу, де її замкнув був її рідний батько, з ненависти до Христа. В четвертім вікні дві св. монахині – єгуменні в Полоцьку – св. Параскева і св. Ефросинія, обидві княжни полоцькі з ХІІІ стол., обі княжни одягнені в тодішній монарший стрій, але на знак свого княжого роду, мають на голові княжі вінці, а в руках маленькі церковці – також знак християнської державности і оборони Церкви. Краєвид представляє монастир на селі – перед світанком.
На полудневій стіні – в першім вікні від престола, - два св. Папи Римських: Климентій і Григорій Двоєслов, у повнім літургічнім одязі – кожний на тлі своєї Церкви в Римі. За ними слідують св. Апост. Словянські: Кирило і Методій, на тлі славного монастира і храму в Велеграді (на Мораві), де св. Методій був Архиєпископом і там похований. В третім вікні – наші св. князі: Володимир і Ольга з символічними церковцями в правій руці, на тлі київського Подолу – над Дніпром. В четвертім вікні – св. ігумени київські печерські: Антоній і Теодозій, на тлі заснованої ними великої Київсько – Печерської Лаври.
На самій горі, під банею над великими образами Успенія і Сошествія Св. Духа, в круглих вікнах містяться чотирі пророки старого завіту – Мойсей, Ілія, Ісаія і Єремія.
Це є перша спроба візантійського вітража.
Головний престіл з ківотом і два бічних престоли малих виконані в Італії, з карарійського білого мармуру, з правдивими візантійськими мозаїками.
Малі престоли на жаль ще не є цілком скінчені. В них ще мають прийти образи – Пречистої Діви Почаївської і Св. О. Николая, мальовані на дереві. Шкіци є готові давно, але за браком жертводавців лежать досі невиконані. На горі малі престоли оздоблені мозаїчними павами, що є символом вічности. Всі малюнки, до декорування вікон і престолів включно, і більшість орнаментації виконано після шкіців і композиції свящ. о. Гліба Верховського і під його кермою. Виконання мальовання і значна частина декоративної орнаментики завдячується роботі українського артиста – маляра в Шикаго – п. Теодора Катамая.
Вікна були виконані шикаговською фірмою – «Мюнік Студіо».
Церква записана на імя україн. гр. – катол. Єпископа.
Парохіяльна громада при Церкві Св. О. Николая в ювилейнім році.
В ювілейнім році Церква Св. О. Николая об’єднує коло себе майже 800 українських родин, що піддержують церкву морально і матеріяльно і вважають себе парохіянами церкви; із них коло 500. укр. Родин є сталі парохіяне; т.ч. до 3000. українського народа в Шикаго згуртовано коло Церкви Св. О. Николая, з якою їх зв’язують духовні і національні потреби та інтереси.
При Церкві є вечірня українська парохіяльна школа, в якій вчиться в ріжних клясах кілька соток українських дітей (хлопців і дівчат), що в день ходять до американських шкіл. Школу провадять СС. Василіянки та учитель п. Д. Атаманець.
Існують при Церкві братства. Одним з найбільше жертвенних брацтв церковних є старше «Апостольство Молитви» (затверд. дієцез. директором, бл. п. о. Захарієм Оруном, дня 3-го мая 1916 р.). крім того – чотири відділи молодчого «Апостольства Молитви».
«Марійська Дружина» (заснована в р. 1927); найновішим є щойно зорганізоване «Сестрицтво Непорочного Зачатія Преч. Діви Марії»; а також із парохіян Церкви заснувались два відділи україн. народ. союза – «Братство Св. Стефана» (засноване в році 1908), і «Братство Св. О. Николая» (засн. р. 1906), братство Св. Юрія, а також один відд. «Провидіння» ім. Маркіяна Шашкевича та Братство Св. Володимира, яко відділ україн. робітничого союза.
Значна частина активніших парохіян Церкви Св. О. Николая зорганізувалася в сотні Гетьманської Січової Організації, а саме: 1-ша, 13-та, 14-та, і 15-та мужеські січові сотні, 16-та січова сотня жіноча та дві сотні січового Червного Хреста, що складаються з молодих дівчат – дітей членів цієї парохії.
Церква має свій, дуже гарний хор ім. Миколи Лисенка, яким кермує тепер п. Д. Атаманець.
Участь парохії в національнім життю.
Парохія при Церкві Св. О. Николая весь час свого існування бере активну участь в українськім національнім життю за океаном та виявляє значну мертвенність на потреби старого Рідного Краю.
Коли збирали на «Національну Позичку» для Українського уряду, під час української визвольної боротьби, - в парохії на цю ціль було зібрано коло 8.00 долярів. Незабаром була збірка на т.звану «Негайну Поміч» для Рідного Краю, і було зібрано 1000 долярів.
Часто відбувалися в парохії збірки на «Рідну Школу» в старім краю; недавно, під час приїзду делегата п. Ясінчука, відразу було зібрано і передано коло 1300 долярів. А також провадились щороку збірки на Українських Інвалідів, на стрілецькі могили і в старім краю і т.д.
Щороку парохія сама або ж спільно з іншими товариствами відбуває традиційні національні українські свята, національні маніфестації і инші чинні вияви релігійно-патріотичного духа.
Виховуюче значіння церковних братств в життю парохії.
Засновання церковних братства при Церкві Св. О. Николая причинилося у великій мірі до скріплення і піднесення релігійного духа між парохіянами, а тим самим і до витворення моральної дисципліни між ними. А це глибоко впливало на громаду щодо усвідомлення нею національних обов’язків, жертвенности на цілі національні і т. ин.
Особливо великий вплив чинять братські організації на наше молоде покоління тут, за океаном, роджене. Молодь, що тримається своєї Церкви, чує свою Службу Божу, свою рідну мову і свою пісню в Церкві, школі і на своїх братських зборах, - переймається своїм національним духом і почуттям обов’язку щодо своєї Церкви, Віри і народности.
Українська вечірня школа
Українська вечірня школа при Церкві Св. О. Николая має велике виховуючи значіння. Діти, що в день ходять до американських публичних шкіл, де не побирають жадного релігійного виховання, набувають його в парохіяльній вечірній рідній школі. Крім цього тут вони вчаться своєї рідної мови в слові і письмі, пізнають історію і географію свого рідного народу, одержують короткі відомости із свого національного письменства. В той спосіб впоюється в молоді серця і душі любов до свого рідного.
За останніх девять літ видано дипломів про скінчення парохіяльної школи коло 300. Учнів (хлопців і дівчат щороку вчащає до парохіяльної школи коло 300).
Від р. 1925. Прибули до помочі в рідній школі СС Василіянки, яко учительки.
Крім того парохія одержує дві бічні школи, де вчиться коло 80 дітей.
Хор ім. Миколи Лисенка при Церкві Св. О. Миколая
Хор ім. Миколи Лисенка при Церкві Св. О. Николая в Шикаго – це є співоче і драматичне товариство, яке, крім виконування функцій церковного хора, влаштовує вистави, концерти та ріжні культурно-просвітні забави. Все це відбуває в просторій салі при Церкві св.. О. Николая, спеціально для цієї ціли побудованій.
Товариство це заснувалось в р. 1907. Оснувателями його були о. Николай Струтинський і дяко учитель Михайло Костюк, що був і першим дірігентом хора. Тоді ряд українських людей, а між ними і молоді бизнесмени з поміж нашої еміграції, допомогли цьому товариству зорганізуватися і розвинутися.
Ще за дірігенства п. М. Костюка хор вже виступав на контесті хорів в «Рівервю Парк», в м. Шикаго, де відспівав дві пісні «Вулиця» і «Гуляли».
Року 1917 дірігентом хору був призначений п. Василь Коцюбинський, що три роки кермував хором і дав цілий ряд концертів та вистав для української колонії м. Шикаго і околиць.
В рр.. 1920-1922 дірігував хором п. Теодор Хоптяк; в тих же роках короткий час дірігувала хором і небіж. Наталія Гриневецька.
В р. 1922. парохом Церкви був призначений о. Василь Стецюк, який мав особливе замилування до співу і сам дуже гарно співав. Він виявив богато старання, щоби хор збільшити і в його співацьку чинність внести більше мистецтва. При нім було поділено хор на дві частини – мужеський і мішаний. Мужеським хором кермував сам о. В. Стецюк а мішаним – Теодор Хоптяк. В тім-же році обидва ці хори виступали на світовій виставі в «Мунісіпал Пір», що відбулася в м. Шикаго. Хор під управою о. В. Стецюка співав «Палія» і «Гамалію», а мішаний – під управою Т. Хоптяка – «Бандуру» та ин. пісні. Концерт той слухало коло 10. тисяч народа, про що писалось і в американських часописах.
В р. 1922 на дірігента хору уряд парохіяльний запросив п. Дмитра Атаманця, що й до нині успішно кермує цим хором.
П. Дмитро Атаманець ще в старім краю брав участь, яко артист-співак, у львівськім україн. театрі Стадника; потім працював дірігентом в Детройті, Міш. Обнявши керму хору ім. Лисенка, п. Д. Атаманець виявив значний організаторський хист та приложив богато старання, щоби мистецьку сторону хора поставити на вищу ступінь. За девять літ його кермування хором переведена, як на емігрантські відносини – вельми поважна національно-культурна робота. Праця товариства ім. М . Лисенка набрала широкого розголосу в м. Шікаго та околицях, що-більше – хор виступав і в інших містах (напр. в Детройті). Хор влаштовував радіо-співи.
За остані роки товариство ім. М. Лисенка виявило особливу енергійну чинність на полі театральнім, влаштовуючи українські вистави, під управою п. Д. Атаманця.
До репертуару товариства можна зачислити такі українські п’єси, що вже були відіграні ним в Шикаго та околицях: - «Наталка Полтавка», - «Запорожець за Дунаєм», - «Вій», - «Перехетрили», - «Сватання на Гончарівці», - «Маруся Богуславка», - «Ясні зорі», - «Тарас Бульба», - «Запорожський клад», - «Про що тирса шелестіла», - «Бондарівна», - «Кара совісти», - «За Неман іду», - «За сиротою Бог з калитою», - «Верховинці», - «Назар Стодоля», - «Степовий гість», - «Украдене щастя», - «Нещасне кохання», - «Дай серцеві волю»,…, - «Ой, не ходи Грицю», - «Соколики», - «Воскресення», - «Ніч під Івана Купала» і инш. Крім того поставлено десятки дво – і одноактівок.
Товариство ім. М. Лисенка щороку дає концерт в шевченківські дні, в день першого листопада і в инші дні національних свят. Воно являється тим українським національно-культурним огнищем в парохії, при Церкві св. О. Николая, де українська громада на чужині завжди знаходить культурну розвагу, задоволення свого естетичного почуття та переймається любовю до свого національного, рідного мистецтва. Патріотичну працю членів товариства ім. М. Лисенка і його дірігента і режісера – п. Д. Атаманця парохія цінить і тішиться, що вона має між собою таку діяльну національну організацію.
В ювилейнім році мішаний хор ім. М. Лисенка має в своїм складі коло 60. осіб – сталих членів, крім того ще є співробітники, що заангажовуються у випадках надзвичайної потреби.
Набір тексту - о. Роман Бобесюк